Луговацький Владислав Іванович (08.04.1995-25.04.2024) Солдат
Луговацький Владислав Іванович (08.04.1995-25.04.2024) Солдат
Луговацький Владислав Іванович народився 8 квітня 1995 року в місті Хмільник. З 2001 по 2010 роки навчався у загальноосвітній школі №4. У шкільні роки любив грати в шахи, брав участь в олімпіадах з історії та змаганнях з легкої атлетики, займав призові місця в обласних змаганнях. Займався професійним футболом.
У 2014 році закінчив Кам'янець-Подільський коледж за спеціальністю «Право».
У 2016-му закінчив Київський університет права Національної академії наук України і здобув кваліфікацію «бакалавр права».
У 2020 році Владислав закінчив Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова та здобув вищу освіту за кваліфікацією «магістр права, юрист».
З 2017 по 2020 роки працював старшим судовим розпорядником у Хмільницькому міськрайонному суді.
З перших днів повномасштабного вторгнення проходив службу на посаді сапера у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Розміновував та звільняв Миколаївську та Херсонську області.
У вересні 2022-го пройшов військову підготовку та отримав посаду старшого сапера у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. У 2022-2023 роках у складі тієї ж 59-ї окремої мотопіхотної бригади розміновував та звільняв Миколаївську та Херсонську області, тримав оборону на Донеччині в населених пунктах Піски, Первомайське, Новоградівка, Снігурівка та Авдіївка.
У 2024 році був переведений у 144-ту бригаду ТРО Житомирської області на посаду сапера, де продовжив військову службу на лінії розмежування між Українським і Білоруським кордонами.
Владислав був сміливим, мужнім, життєрадісним. Ніколи ні на що не скаржився. Мав добре серце. Був опорою і підтримкою для рідних. До нього тягнулися люди. Він завжди приходив на допомогу тим, хто того потребував. Мав авторитет серед побратимів і друзів. Гідно ніс військову службу. Був справжнім патріотом. Мав багато планів на життя. Хотів, щоб жили у вільній державі.
Серце Луговацького Владислава Івановича зупинилося 25 квітня 2024 року.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Владислава залишилася мама Світлана Броніславівна, дружина Оксана Василівна, донька Дарина, син Олександр, донька Оксана.
Йому було всього 29 років...
