Бойко Олександр Вікторович (17.10.1991- 16.02.2024) Старший солдат
Бойко Олександр Вікторович (17.10.1991- 16.02.2024) Старший солдат
Олександр народився 17 жовтня 1991 року в місті Хмільнику. Навчався в загальноосвітній школі №4 м. Хмільника з 1998 по 2006. Продовжив навчання в загальноосвітній школі №1.
Олександр захоплювався технічними науками, шахами, багато читав книг, публіцистики, цікавився науковими програмами.
Хист до технічних наук допоміг юнакові вступити до Вінницького
Національного Технічного Університету на державну форму навчання, де він здобував освіту з 2008-го по 2013-ий роки.
По закінченні університету Олександр шукав себе в різних сферах діяльності, зокрема в ІТ, кулінарії та будівництві.
Олександр Вікторович знав, що таке справжня дружба, незважаючи на те, що друзів нього було небагато.
Свою другу сім'ю зустрів на фронті.
Олександр завжди був скромною, доброзичливою та ввічливою людиною.
Найперше думав про інших був готовий допомогти кожному, хто того потребував.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських
окупантів Україну, він не зміг стояти осторонь і того ж дня пішов добровольцем, вступивши до 120-ої бригади 172-го батальйону територіальної оборони ЗСУ.
3 03.01.2024 р. Олександр перебував на військовій службі в 3 ОШБ в/ч А4638.
Старший солдат Бойко Олександр Вікторович загинув, повертаючись з бойового завдання, пов'язаного з захистом Батьківщини у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області. Евакуюючи побратима з поля бою, отримав поранення, несумісні з життям.
Йому виповнилося б 33 роки, усього - 33.
Під час військової служби мав позивний «Піксель».
Бойові побратими згадують про Олександра як про надійного товариша, який був «позитивним світлячком що завжди і для кожного був готовий прийти на допомогу; він був постійно на позитиві, виважений, справедливий, з високим почуттям патріотизму і необхідності щось зробити корисне для нашої перемоги».
Указом Президента України № 223/2025 від 08.04.2025 нагороджений Орденом «За мужність » ІІІ ступеня (Посмертно).
В Олександра залишився батько Віктор Дмитрович та сестра Ірина Вікторівна, племінники Мирослав, Ростислав та Ярослава.
